Визволення міста від загарбників

Після розгрому фашистських військ у районі Чопович та визволення великого залізничного вузла і міста Коростеня 29 грудня 1943  р. війська 13-ї армії (генерал-лейтенант М. П. Пухов) рушили на захід двома колонами уздовж шосе та залізниці на Новоград-Волинський, наздоганяючи розрізнені залишки ворожого коростенського угрупування.

У своєму складі 13-а армія 1-го Українського фронту мала 4 стрілецьких корпуси: 24-й, 28-й, 76-й, 77-й, до складу яких входило 12 стрілецьких дивізій; 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси, у складі яких було 6 кавалерійських дивізій; 25-й танковий корпус у складі 111, 162, 175 танкових бригад, 20-а мотострілецька бригада та інші артилерійські та мінометні частини; підсилення: 150-а окрема танкова бригада, 8 артилерійських та мінометних полків, зенітно-артилерійська дивізія, штурмова інженерна бригада та інші частини.

Безпосередньо на Новоград-Волинський наступали: 24-й стрілецький корпус (генерал-майор М. І. Кирюхін) у складі: 287-а стрілецька дивізія (генерал-майор Й. Н. Панкратов), 149-а стрілецька дивізія (полковник А. А. Орлов), частина сил 140-ї стрілецької дивізії (генерал-майор А. Я. Кисельов); 25-й танковий корпус (генерал-майор танкових військ Ф. Г. Анікушкін) у складі: 20-а мотострілецька бригада (генерал-майор П. С. Ільїн), 111-а танкова бригада (полковник І. М. Грановський), 162-а танкова бригада (підполковник І. Ф. Шалигин), 175-а танкова бригада (підполковник Д. Ф. Гладнєв), 41-й самохідний артилерійський полк (підполковник В. Н. Сєдов), 1829-й важкий самохідний артилерійський полк (майор М. С. Корольов), 1497-й винищувальний протитанковий артилерійський полк (майор К. М. Зальотов), 1702-й зенітно-артилерійський полк (підполковник Г. С. Туров), 459-й мінометний полк (майор А. Д. Бєкетов), 53-й окремий мотоциклетний батальйон (майор Н. О. Пєтухов), 194-й окремий саперний батальйон (майор Н. Н. Зенін).

У другому ешелоні наступали: 150-а окрема танкова бригада (полковник С. І. Угрюмов), 5 гвардійський мінометний полк (полковник Л. З. Парновський), 999-й самохідний артилерійський полк (майор Н. Ф. Кожем’ячко).

Решта 13-ї армії наступала на правому фланзі на захід, у напрямку Городниця-Олевськ. Південну частину Новоград-Волинського (від с. Кикова і південніше) та Ярунського районів визволяли частини 8-ї стрілецької дивізії 60-ї армії (генерал-лейтенант І. Д. Черняховський).

Схема розташування військ під час визволення Новограда-Волинського від німецько-фашистських загарбників

Залишки 183-ї, 217-ї та 339-ї піхотних дивізій 13-го армійського корпусу — корпусна група «Ц», що брала участь у боях за р. Дніпро (на плацдармі між річками Тетеревом, Здвижем та Дніпром), які у сукупності людського контингенту складали біля двох дивізій, відійшли до Коростеня, згодом — до Новограда-Волинського. Сюди ж відійшли німецькі дивізії: 147-а резервна і 454-а охоронна. До цих сил був доданий 8-й штрафний німецький батальйон смертників.

Ці сили німців, які згрупувалася і обкопалася в Новограді-Волинському, використовуючи природний рубіж захисту — річку Случ, три доби тримали оборону в межах Новограда-Волинського.

175-та танкова бригада, з партизанами загону ім. Чкалова на броні, наздогнала і розгромила армійську тилову колону противника, що розтяглася від с. Чижівка до с. Курчиця на східному березі р. Случ з метою форсування та уникнення розгрому і полону. Цей маневр був вимушений, тому що німецькі підривники, які охороняли Чижівський міст, підірвали його при підході радянських танків, залишивши при цьому всю німецьку колону на східному березі. Війська Радянської армії та партизанські загони із з’єднань І. Є. Скубка, С. Ф. Малікова та А. М. Грабчака, розбивши ворожий заслін у районі Чижівки, форсувавши Случ, вийшли через с. Олександрівка та с. Наталіївка на західну окраїну Новограда-Волинського у районі залізничної станції Новоград-Волинський-1, відрізавши противнику шляхи відходу на м. Рівне та м. Шепетівку.

Партизанські загони ім. Чкалова і «Червона стріла» за завданням командира 20-ї мотострілецької бригади генерал-майора П. С. Ільїна розташувалися у районі сіл Таращанка і Пилиповичі, із завданням прикриття танкістів і піхоти, що втяглися у вуличні бої в західній і південно-західній частинах міста, від раптового удару противника з боку м. Рівне.

генерал-майор Панкратов Йосип Миколайович (1897–1945), командир 287-ї стрілецької дивізії

287-а стрілецька дивізія (Й. М. Панкратов) зі складу 24-го стрілецького корпусу (М. І. Кирюхін), маючи танкову підтримку 162-ї танкової бригади, використовуючи розвідників і провідників з партизанського з’єднання І. Є. Скубка, вийшла уздовж залізниці від ст. Рихальська в район населених пунктів Гали і Ржатківка (командний пункт — двогорба висота 259), у готовності штурмувати вузли опору супротивника уздовж річки Случ у східній частині міста.

149-а стрілецька дивізія (А. А. Орлов), розбивши вороже прикриття у районі сіл Броники і Лубчиця, форсувала Случ південніше Новограда-Волинського та розташувала свої бойові порядки у районі сіл Смолка, Кануни, Стрієва, заблокувавши супротивника в міських кварталах на всьому південному периметрі.

140-а стрілецька дивізія (А. Я. Кисельов), форсувавши Случ у районі Чижівки, вийшла на північно-західну окраїну Новограда-Волинського, міцно тримаючи противника у міських кварталах з півночі і північного заходу.

Угрупування ворога у складі: 147-а резервна дивізія, 454-а охоронна дивізія, корпусна група «Д» у складі залишків 183-ї, 217-ї, 339-ї піхотних дивізій коростенського угрупування, 8-й штрафний батальйон смертників, що обкопався біля залізничної станції, опинилися в щільному кільці оточення у міських кварталах.

Почався перший ранок 1944 року. Головний загін 20 моторизованої бригади під командуванням заступника командира бригади підполковника М. К. Сидорова у складі 3-го мотострілецького батальйону, 4 танків 111 танкової бригади і однієї батареї артилерійського дивізіону виступив за маршрутом Олександрівка — Наталіївка — залізнична станція «Новоград-Волинський» із завданням вийти на західну околицю міста і перерізати шляхи відступу ворога на захід і південний захід.

Підбитий німецький танк «Пантера» на околиці міста

Вороги зустріли радянських воїнів інтенсивним вогнем з усіх видів зброї. Почався важкий бій за кожен дім, за кожен метр новоград-волинської землі. До 18 годин 1 січня передовий загін виконав поставлене завдання — залізнична станція була в руках радянських бійців.

Водночас 1-й мотострілецький батальйон 20-ї мотострілецької бригади під командуванням майора П. І. Ремньова, підсилений артилерією, мінометами, танковим батальйоном капітана В. М. Чередниченка і двома ротами партизанів із з’єднання П. Є. Скубка, ведучи вперті бої, до 16.00 години 1 січня вийшли на західну і південно-західну околицю міста.

Усю ніч з 1 на 2 січня німці намагалися відновити становище — відкинути наші війська, що закріпилися на околицях міста. Проте марно. Рано вранці 2 січня 20-а мотострілецька, 111-а танкова бригади відновили наступ. У бої за місто втяглися 162-а, 175-а танкові бригади, 1829-й важкий і 41-й самохідно-артилерійський полки, 479-й, 568-й стрілецькі полки 149-ї стрілецької дивізії і 868-й стрілецький полк 287-ї стрілецької дивізії.

Генерал Й.М.Панкратов та командування 287-ї стрілецької дивізії у визволеному Новограді-Волинському. Фото січень 1944 року

Решта частин 149-ї стрілецької дивізії обходили місто зі східної околиці через Лубчицю на Смолку, Стрієву, Сусли. Частини 140-ї Сибірської стрілецької дивізії обхідним маневром з півночі і північного заходу прикривали корпуси, що билися в місті, від підходу резерву ворога з заходу і виходили в район Красилівки, Таращанки, Пилипович.

Наприкінці дня 2 січня радянські воїни, відбиваючи у ворога будинок за будинком, вулицю за вулицею, досягли центральної частини міста. Бої продовжувалися і протягом усієї ночі з 2 на 3 січня.

Вранці 3 січня наші війська посилили натиск на фашистів з усіх напрямків, і вони, не витримавши натиску, почали відхід на південний захід. Ось тут танкові бригади вогнем з танків, самохідних гармат і кулеметів перегородили шлях відступу фашистським окупантам. Артилеристи капітанів В. Узянова, А. Осипова, старших лейтенантів А. Білявського, А. Корнілова, лейтенанта І. Акімушкіна та інших впритул розстрілювали живу силу і техніку ворога. Тільки окремим дрібним групам фашистів вдалося пройти через бойові порядки наших військ і відійти на південний захід.

Система оборони противника, усі фортифікаційні спорудження німців були зруйновані. До обіду 3 січня 1944 року вороже угрупування, що знаходилося в «котлі», було в основному розгромлено. Стрілецькі підрозділи радянських частин продовжували вибивати фашистів з горищ та викурювати їх з підвалів. До кінця світлового дня чищення було закінчено.

Радянські солдати на вулицях визволеного міста

До середини дня бої в місті почали стихати. Тільки в окремих будинках дрібні групи німців ще продовжували відстрілюватись, але і з ними швидко було покінчено. У боях за Новоград-Волинський німці втратили вбитими понад 600 солдатів і офіцерів, велику кількість військової техніки.

Наші війська захопили у місті 15 крупних складів продуктів харчування, пального, боєприпасів. У боях на вулицях міста відзначилися роти старших лейтенантів Гурошева, Канєва, рота автоматників лейтенанта Шваба, мотострілецький підрозділ лейтенанта Дударєва, танковий екіпаж сержанта Стругаєва, старшина Вітохін, рядовий Чорний і багато інших танкістів, артилеристів, піхотинців, саперів, воїнів інших спеціальностей.

Увечері 3 січня 1944 року наказом Верховного Головнокомандування була оголошена подяка військам 1-го Українського фронту, що брали участь у визволенні древнього міста на Поліссі — Новограда-Волинського. У Москві на честь визволення міста був даний салют 12 артилерійськими залпами з 124 гармат.

Наказами Вищого Головного Командування від 3 січня та 24 травня 1944 року військовим частинам, що брали участь у визволенні Новограда-Волинського, надано найменування «Новоград-Волинських»: 149-ій стрілецькій дивізії, 287-ій стрілецькій дивізії, 20-ій мотострілецькій бригаді, 111-ій танковій бригаді, 162-ій танковій бригаді, 175-ій танковій бригаді, 41-му самохідному артилерійському полкові, 1829-му важкому самохідному артилерійському полкові, 1497-му винищувальному протитанковому артилерійському полкові, 459-му мінометному полкові, 1702-му зенітно-артилерійському полкові, 53-у окремому мотоциклетному батальйонові, 194-му окремому саперному батальйонові. 140-а стрілецька дивізія, яка відзначилася вдруге, нагороджена орденом Червоного Прапора.

Командувач 20-ю мотострілецькою бригадою генерал-майор Ільїн Петро Сисоєвич (1901–1976) з групою партизанів перед входом у парк 3 січня 1944 року

Ранком 4 січня 1944 року фашистське командування двома колонами танків і мотопіхоти на бронетранспортерах із двох напрямків — 24 танками з боку м. Рівне уздовж шляху на м. Корець та 12 танками з боку с. Ярунь, намагалося увірватися в місто та захопити його, відновивши лінію фронту вздовж річки Случ.

Артилерійська батарея 175-ї танкової бригади, артилерійський дивізіон 20-ї мотострілецької бригади та артилеристи 287-ї стрілецької дивізії прийняли на себе танковий удар супротивника та у важкому двобої відбили цей напад. Ворог на обох напрямках залишив багато підбитих танків та бронемашин.

Противник відкотився і повторних спроб захоплення Новограда-Волинського не відновив.

Місто Новоград-Волинський було врятовано від ворожого руйнування та загибелі населення. У всьому місті розпочалися відбудовні роботи. У першу чергу, відновляли водогін, електромережу, хлібозавод, лікарню та інші життєво важливі ділянки.

П.С.Ільїн та юний партизан Борис Огородніков у визволеному Новограді-Волинському. Фото 3 січня 1944 року

Як тільки закінчилися бої, в місто прибув голова райвиконкому Василь Григорович Школяренко, якого надіслав Житомирський облвиконком. Він приступив до організації нормалізації життя у місті та районі. Разом з ним налагоджували життя: заступники голови Ф. С. Колодій та М. І. Лянгус, завідувач районного відділу народної освіти Ю. Д. Скороход, завідувач районним земельним відділом І. П. Краснов та багато інших. Необхідно було вирішувати багато невідкладних справ: підібрати і розставити кадри на усі ділянки роботи, забезпечити населення продуктами харчування, медикаментами, налагодити роботу електростанції, водогону, хлібопекарні, відкрити магазини, підготувати ряд приміщень для розміщення шпиталів, забезпечити їх паливом і всім необхідним для прийому поранених та багато інших питань.

У нормалізації життя у місті місцевим органам влади велику допомогу надали військові частини на чолі з начальником гарнізону генерал-майором Петром Сисоєвичем Ільїним та комендантом міста підполковником Миколою Костянтиновичем Сидоровим. Військові підрозділи розміновували вулиці міста і очищали їх від бойової техніки та зброї, що залишилися після боїв. Підрозділи саперів відновлювали зруйновані мости.