Спогади

Станевич Борис Григорович — Спогади про зустріч з сестрами Лесі Українки

Спогади про зустріч з сестрами Лесі Українки

У місті Новоград-Волинську по вулиці Карла Лібкнехта стоїть будинок, в якому жила родина Косачів. Тепер в цьому будинку знаходиться школа №1 (до війни №10).

25 лютого 1941 року минало 70 років з дня народження Лесі Українки. На ознаменування цієї дати педколектив школи №10 підняв клопотання про присвоєння школі імені Лесі Українки.

Другого квітня 1941 року вийшов Указ Президії Верховної Ради УРСР, в якому говориться: «Задовольнити клопотання колективу працівників Київського Державного театру російської драми та педколективу 10-ї неповної середньої школи м. Новоград-Волинська Житомирської області і в ознаменування 70-річчя з дня народження письменниці Лесі Українки присвоїти Київському Державному театрові російської драми і 10-ій неповній середній школі м. Новоград-Волинська ім’я Лесі Українки». Газета «Комсомолець України» з Указом від 2 квітня 1941 року збереглася до цього часу.

Після цієї події зав’язалася дружба між школою і театром. Наш педколектив і учні привітали театр з цієї нагоди і попросили взяти шефство над нашою школою.

Від своїх шефів ми довідалися про те, що в Києві живуть сестри Лесі Українки. Це нас дуже зацікавило. Ми горіли бажанням зустрітися з ними. І ось в червні місяці 1941 року семикласники-випускники разом з учителями поїхали на екскурсію в м. Київ. Керівником екскурсії був я – тодішній директор школи.

Ми побували в своїх шефів, які дуже гостинно прийняли нас, подивились кілька вистав. Відвідали також історичні місця столиці, катались по Дніпру, відвідали музеї.

На завершення екскурсії я по телефону зв’язався з сестрами Лесі Українки і попросив дозволу відвідати їх.

— Ми будемо дуже раді нашим землякам, — почувсь голос в трубці: Ми вас з нетерпінням чекаємо.

З піднесеним настроєм учасники екскурсії відправились на вулицю Овруцьку №5. Нас сестри радо зустріли.

Це була Ольга Петрівна Косач-Кривинюк та Ісідора Петрівна Косач-Борисова. Вони з нами тепло привіталися, кожного обняли, міцно тиснули руку.

— Яка приємна зустріч! Яке це щастя побачити своїх земляків! — схвильовано промовила Ольга Петрівна.

Ми теж не могли стримати свого хвилювання. Адже ми зустрілись з рідними геніальної поетеси. Перед нами одразу постав образ Лесі.

Ми шукали чогось спільного між нашою славною землячкою і її сестрами.

— Ми з Новоград-Волинської школи, якій нещодавно присвоєно ім’я Лесі Українки, — сказав я. Про це ми з радістю читали в газетах — разом промовили сестри, а Ольга Петрівна додала: — Вітаємо вас з цією подією. Бажаємо успіхів в роботі і навчанні.

Ми подякували і, на запрошення хазяїв, зручно розсілися в великій просторій кімнаті, на стінах якої висіло багато різних фотографій.

Зав’язалась жвава розмова. Я попросив сестер розповісти про перебування сім’ї Косачів у нашому місті, особливо зупинитися на тому, як проходили дитячі роки Лесі в Звягелі. Ольга Петрівна, літня вже жінка, охоче розповіла про те, в яких будинках жила сім’я, в якому з них народилася Леся.

З великою любов’ю Ольга Петрівна згадувала про свою талановиту сестру. Леся була дуже жвавою і веселою дівчинкою. В п’ять років уміла вже добре читати, цікавилась книжками.

Маленька Леся захоплювалась грецькими міфами. В цей час дівчина знала багато казок та пісень. Найбільше її подобались «Казка про дивну сопілку», «Мир миром», «Рак-неборак», «Савка», «Балади», ліричні і побутові пісні «Виступцем тихо йду», «Посію я рожу, поставлю сторожу», «Бувайте здорові звягільські люди» та інші.

В українському одязі Леся з братом Михайлом, якого вона дуже любила, часто виконувала український гопак. В густому тінистому садку, який ріс біля хати, вдвох з братом Михайлом та з іншими селянськими хлопчиками та дівчатками залюбки гралася в різні ігри. Особливо її подобались гри в «Робінзона», «Сербські думи», «Грецькі міфи» тощо. В таких іграх Леся і Михайло завжди виконували головні ролі.

Майбутня поетеса добре співала, танцювала, вишивала, грала на фортепіано, плела віночки. Їй дуже подобалась річка Случ. Завжди з дитячою цікавістю дивилась вона на обвіяні вітром скелі, на круті береги, на течію води.

Природна краса манила її до себе. Ото сяде на скелю і впивається краєвидами, милується чарівними пейзажами.

Присутні з великою увагою слухали розповідь Ольги Петрівни, намагаючись не пропустити жодного слова.

Сестри показали нам багато фотографій, вишивки, зроблені Лесею та багато особистих її речей. Ми все це з цікавістю розглядали, задавали питання. — Зараз я працюю над спогадами про нашу Лесю, — повідомила нас Ольга Петрівна. — Поспішаю закінчити, бо почуваю себе неважно.

Від імені екскурсії я щиро подякував сестрам за теплий прийом, за цікаву розповідь про Лесю і запросив сестер приїхати в м. Новоград-Волинськ.

— Приїдемо обов’язково десь в серпні місяці, — погодилися сестри.

На прощання Ольга Петрівна подарувала нам збірник «Українські узори», зібрані Оленою Пчілкою переважно в нашому місті з таким написом: «Дорогим землякам на спомин першої зустрічі».

А Ісідора Петрівна подарувала свою фотографію з написом: «На спомин перебування у сестер Лесі Українки». Ми в свою чергу подарували сестрам альбом про життя і творчість Лесі Українки, виготовлений школярами та ілюстрований тоді учнем п’ятого класу Жоржом Шарапіним, який зараз працює художником у нашому місті.

На альбомі написали: «Дорогим сестрам нашої геніальної землячки Лесі Українки на згадку першої зустрічі від вчителів та учнів Новоград-Волинської неповної середньої школи №10 імені Лесі Українки». Попрощавшись з сестрами ми поїхали додому з великими враженнями. Через кілька днів Ольга Петрівна прислала нам лист зі спогадами про Лесю. Він був надрукований в місцевій газеті «Соціалістичний наступ» та обласній Комсомольській газеті в червні 1941 року.

Перебування в гостях у сестер Лесі Українки запам’ятались на все життя.

Станевич Борис Григорович